Футбольний арбітр Наталія Мамчур: «Любов до гри мільйонів прищепив брат»
Наталію Мамчур у футбольному колі
області знають майже всі: від уболівальників до спортсменів. Ще б пак,
симпатична дівчина вже п’ятий рік поспіль у ролі бокового арбітра
обслуговує матчі чемпіонату Рівненщини з футболу серед чоловіків у
першій лізі. Для багатьох імпульсивних "тифоззі” присутність біля
бокової лінії жінки з прапорцем у руці стало справжньою несподіванкою.
Але за ці роки вихованка місцевої школи арбітрів здобула неабиякий
авторитет серед недоброзичливців, які вважали дівчину-суддю екзотичним і
тимчасовим явищем у футболі.
Випускниця Рівненського
економіко-гуманітарного інституту ім. ак. С. Дем’янчука Наталія Мамчур
дуже добре пам’ятає свій перший суддівський урок та дебютний офіційний
матч, який вона обслуговувала. Студенткою дівчину під час аматорського
міні-футбольного матчу помітив Валерій Гладков - голова Рівненської
міської організації футболу. Наталія вже тоді на фоні своїх подруг
відзначалася непоганим розумінням правил гри. Пан Валерій після матчу
запропонував їй спробувати себе в ролі арбітра одного з матчів на
місцевому рівні. - Я відразу ж погодилася на цю пропозицію, -
розповідає суддя. – Чесно скажу, дуже нервувала під час так званих
"оглядин” на профпридатність. Часто не знала, що мені робити, зупиняла
гру за найменшого зіткнення гравців. Не знаю чому, але Валерію Гладкову
сподобалася моя робота, і він після матчу запитав, чи не хочу я піти
навчатися до школи арбітрів. Знову ж таки дала згоду, бо з дитинства
любила футбол. Тож невдовзі пішла підвищувати свій рівень до
вищезгаданої суддівської школи під керівництвом Валерія Криницького. А
першу гру на офіційному рівні молодому арбітрові обласна федерація
футболу довірила судити в Костополі. Це був матч чемпіонату Рівненщини з
футболу серед юнаків. Наступного дня Наталя Мамчур уже пройшла
"хрещення” дорослим чоловічим футболом у чемпіонаті області в другій
лізі. Дівчина-арбітр розповідає, що спочатку дуже близько до серця
сприймала уболівальницькі образи, які лунали з трибун, сердилася. (Усім
любителям футболу відомо, яких неприємних слів та вигуків на свою адресу
доводиться почути за гру арбітрам). Однак надалі, каже вона, навчилася
зосереджуватися виключно на грі й не слухати вигуків, які лунають
подекуди з трибун. Щодо своєї любові до гри мільйонів, то Наталія каже, що на її вибір суттєво вплинув старший брат. -
Пам’ятаю, як брат прикипав до телеекрану під час футбольних баталій, -
пригадує Наталія Мамчур. – Мені також ставало цікаво спостерігати
спочатку за його вболівальницькою реакцією, а потім вже й сама почала
розумітися в тонкощах гри. Майже кожного дня з ним ходила на стадіон і
невдовзі старші хлопці брали мене в команду. Навіть коли прогулювали
уроки з подругою Людою, з якою товаришую ось уже 15 років, то ставили
десь ворота з підручного матеріалу й грали у футбол. Декілька разів
на рік Наталія їздить на суддівські збори, де складає різноманітні
тести: як фізичні, так і теоретичні. Нещодавно рівненська суддя
повернулася зі столиці, де на зборах були присутні рефері зі всіх
професійних ліг українського футболу. Загалом жінок-суддей на зборах
було всього сім. Наталія розповідає, що здати тести не кожному до снаги.
Вони мають за 10 хвилин дати відповідь на 20 запитань-ігрових ситуацій.
Також велику увагу викладачі приділяють фізичній підготовці суддей.
Наприклад, жінка-арбітр має за 35 секунд пробігти 150 метрів – не швидше
й не повільніше. Потім пройти 50 метрів за 40 секунд і знову
вищезгадані 150 метрів за 35 секунд. І так 25 разів поспіль. Наталія
каже, що без проблем здавала подібні тести на витривалість. Що цікаво,
навіть сорокарічна Дарія Перочинська, яка обслуговує матчі у Першій
футбольній лізі України, нічим не поступалася молодим дівчатам. Цікавий
факт: футбольний суддя має йти "на пенсію” в 45 років. Наталія
Мамчур, до слова, обслуговує змагання не лише на обласному рівні. Їй
доводилося працювати на матчах чемпіонату України серед жінок. Судила
вона й всеукраїнські аматорські змагання серед чоловіків. У 2008 році
Наталію запросили попрацювати на чемпіонат Європи серед студентів, що
відбувся в Києві. З жінок-арбітрів на міжнародний форум запросили лише
двох: нашу героїню та хмельничанку Олену Михайлову. Жінки гідно
відпрацювали на кількох матчах і заслужили схвальні відгуки з вуст
відомих футбольних експертів. А виграла студентський чемпіонат Європи
команда Мадрида (Іспанія) – серед жінок і команда Франції – серед
чоловіків. Наталію Мамчур у виборі професії підтримала і велика
сім’я, де, крім неї, є ще чотири сестри та два брати. Щоправда, всі вони
мешкають не на Рівненщині: одна сестра – на Черкащині, а всі інші - в
Дніпропетровську. - Одна з сестер вийшла заміж у Дніпропетровськ і
невдовзі всіх "перетягнула” туди, - розповідає Наталія. – Мені також
пропонували переїхати до цього міста, але я вже звикла до Рівного:
зручного, чистого, гарного, із добрими людьми. А Дніпропетровськ мені,
чесно кажучи, не сподобався. Ми ж усією сім’єю раз чи два на рік
зустрічаємося в мами в Прислучі. До речі, я маю аж дев’ятьох
племінників. Наталія розповідає, що в чемпіонаті області з футболу
симпатій до якоїсь із команд немає. По телебаченню не любить дивитися
чемпіонат України, віддаючи перевагу англійській Прем’єрлізі, матчам
збірних та єврокубків. Найкращим футболістом вважає француза Зінедіна
Зідана. Серед колег у суддівському корпусі еталоном вважає словака
Любоша Міхела. На жаль, за її словами, зараз таких харизматичних
футболістів та арбітрів немає. Щодо особистого життя, то представниця
нежіночої професії каже, що для початку хоче побудувати власну кар’єру й
лише тоді думатиме про власну сім’ю. А для того, щоб піти на підвищення
(судити матчі професіоналів) Наталії Мамчур необхідно продовжувати так
саме плідно працювати на матчах чемпіонату області. Показувати гарні
результати на зборах та здавати не легкі тести. І якщо все буде гаразд,
невдовзі Наталію можуть запросити на зовсім інший рівень обслуговування
матчів.
