Середа, 05.08.2020, 15:42
Західно-український жіночий футбол (футзал)
 
    

                                                                                                                                                     ЖФК"ДЮСШ №3"Івано-Франківськ
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
ми в контакті
В контакті border=
Міні-чат
Наше опитування
Як закінчиться матч 1/8 кубка України з "ІМС-ЧНУ"Черкаси
Всього відповідей: 16
останній матч
4 листопада 2012

ДЮСШ 3 "Івано-Франківськ
ДЮСШ Галич-7:3

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
лічильники
Рейтинг
TopSport каталог сайтів Rambler's Top100
Погода в Ів-Фр
Форма входу
 
Головна » 2011 » Березень » 11 » Христина ЛИПЧУК: «Футбол люблю дивитися наживо, а не по телевізору»
08:45
Христина ЛИПЧУК: «Футбол люблю дивитися наживо, а не по телевізору»

im 235x300 Христина ЛИПЧУК: «Футбол люблю дивитися наживо, а не по телевізору»
   Споконвіків представниці слабшої, зате прекрасної (!), половини людства вважалися нижчими за чоловіків у своїх правах. На весь жіночий рід невідь ким було накладено скромні обов’язки: кухня, діти, церква. На цих поняттях всі жіночі привілеї закінчувалися. Але завдячуючи окремим представницям прекрасної статі, котрі свого часу вирішили боротися за рівність у правах, сучасна жінка тепер ні в чому не поступається чоловікові: вона водить машину, служить у війську, проектує міста, оперує людей, при цьому встигає доглядати за дітьми, варити борщ та підтримувати тепло сімейного вогнища. Та найбільше вражає те, що, виконуючи всі свої обов’язки, вона вмудряється залишатись такою ж тендітною, чарівною та жіночною «слабкою» половинкою, як і колись. Спорт — теж справа не зовсім жіноча, вважалося кількома століттями раніше, проте в наш час нащадки Єви доводять абсолютно протилежне: як і чоловіки, вони вміють стріляти з лука, робити запливи на довгі й короткі дистанції, підкоряти гірські вершини та забивати голи.
Христина Липчук, моя нинішня співрозмовниця, цілком і беззаперечно з цим погоджується, адже сама займається далебі не дівочим ділом — чи не щодня одягає спортивну форму та прямує на стадіон поганяти м’яча.
— Христю, чому ти вирішила обрати саме футбол? Хіба мало занять, які більше пасують дівчатам?
— Не знаю, чим мене захопив цей вид спорту, проте не шкодую, що мій вибір зупинився на футболі. В дитинстві я ним особливо не захоплювалася, то все старший брат тягав мене зі собою на стадіон і ставив на ворота. А з часом настільки звикла проводити весь свій вільний час на стадіоні, що вже не могла дочекатися, коли Тарас візьме м’яча й покличе мене.
— Як ти потрапила до Івано-Франківської спортивної школи?
— В рідному Чернятині я навчалася до п’ятого класу, після чого два роки — в нашій  гімназії. Там, на одній із футбольних ігор, мене зауважили, тож восьмий клас я вже закінчувала в обласній спортивній школі-інтернаті. Ось уже минає третій рік, як я там навчаюся, залишилося ще два. Були й пропозиції переїхати до Львова, але мама не відпустила, сказала, що то задалеко, зважаючи на мій вік.
— Окрім неприхованої симпатії до футболу, в тебе були ще якісь улюблені заняття?
— Так, я ходила на художні танці й боротьбу, займалася гімнастикою, але одне за одним усе відкинула, залишився тільки футбол.
DSC00699 300x212 Христина ЛИПЧУК: «Футбол люблю дивитися наживо, а не по телевізору»
— А як рідні поставилися до твого рішення, вони не були проти? Що казали подруги, коли ти остаточно визначилась із вибором?
— Друзі не вірили, що я говорю про це серйозно, відговорювали, мовляв, навіщо це мені. А рідні не заперечували, казали: якщо я впевнена, то хай так і буде. Лише бабуся спочатку була проти, аргументувала свою незгоду тим, що це дуже ризикована професія, багато травм тощо. Вона хотіла, щоб я йшла навчатися в міліцейську академію…
— Але й цей варіант теж здебільшого обирають хлопці. Чим тебе приваблюють ці професії?
— Не знаю, мені просто подобається те, чим я займаюся. Звісно, після закінчення школи хочу таки продовжувати серйозно займатися футболом, але якщо щось зміниться, то я без вагань здійсню й бабусину мрію. Крім того, я дізналася, що в міліції є спеціальні відділення, де теж можна грати у футбол. У будь-якому разі буду робити те, що мені до вподоби.
— Бабусине бажання зрозуміле, а яка твоя мрія? Вона теж пов’язана з кар’єрою?
— Єдине, про що прошу Бога, — це здорова, щаслива родина. Звичайно, про такі плани мені думати ще рано, проте в майбутньому хотілося б мати міцну сім’ю, оскільки вважаю, що це — запорука щасливого життя.
— Як називається ваша команда? Скільки перемог здобули для своєї школи та де встигли побувати?
— В обласних змаганнях граю в команді «Станіславчанка», а якщо їдемо на першість України, тоді наша збірна виступає під назвою «Нафтохімік». Що стосується футбольних турнірів за кордоном, то торік побували в Швеції, Польщі. Тепер плануємо їхати до Італії. Про поразки судити важко, по-різному буває, а про перемоги можна розповідати дуже багато, судячи з обвішаного медалями та заставленого кубками кабінету директора нашої школи.
3 300x161 Христина ЛИПЧУК: «Футбол люблю дивитися наживо, а не по телевізору»
— Що можеш сказати про вашого тренера, дозволяє вам інколи розслабитися чи надто строгий?
— На мою думку, Іван Іванович Олійник є доволі серйозним та вимогливим, коли справа стосується тренувань. Він завжди викладається «на повну», тож і від нас вимагає повної віддачі. Завдяки цьому ми рідко повертаємося додому без нагород. Наприклад, у Швеції посіли друге місце, а перемоги завжди надихають на кращий результат.
— Чи погоджуєтесь зі словами: «Головне — не перемога, а участь»?
— Не зовсім. Кожного разу, коли готуємося до того чи іншого турніру, налаштовуємося на перемогу.
— Як і в кожній грі, у футболі теж бувають незаслужені поразки, несправедливі перемоги тощо. Як поводишся, коли бачиш нечесну гру?
— Наш тренер завжди повторює, щоб ми не брали собі такі нюанси до голови. Головне – знати, що ти все робиш правильно, й у разі нечесного змагання не з’ясовувати стосунки з гравцями-супротивниками на полі, інакше можна поплатитися не лише жовтою карткою, але й тривалою дискваліфікацією.
— Як минають твої будні? Вистачає часу для особистих справ?
—  Графік занять у нас дуже щільний. Встаємо о шостій, ранкова розминка, сніданок, кілька хвилин на те, щоб привести себе в порядок, о пів на дев’яту йдемо на уроки. Далі – обід, півгодини вільного часу, з п’ятої до сьомої вечора — тренування. Потім самопідготовка, з класу —  ні ногою! Лише з дев’ятої до десятої години вечора можемо піти погуляти в місто. Оскільки мешкаємо в гуртожитку, то вахтер пильно стежить за тим, щоб назад поверталися своєчасно, в іншому разі гуртожиток зачиняють.
138 300x208 Христина ЛИПЧУК: «Футбол люблю дивитися наживо, а не по телевізору»
— З такою дисципліною і до армії йти не треба… А що буде у випадку порушення правил?
— Якщо порушення незначне, то відбудешся легко. Наприклад, нам забороняють приносити телефони, тим паче, користуватися ними під час занять. Якщо хтось один порушує це правило, то страждає вся команда. Одного разу через це мусили пробігти десять кіл (Христя всміхається, пригадуючи той випадок). Проте в разі серйозного порушення чи непослуху, скажімо, після трьох доповідних директору — «виліт» зі школи без права на повернення.
— Я так розумію, що після виснажливих тренувань тобі вже не хочеться нікуди йти. А чим займаєшся, коли приїжджаєш додому на вихідні: гуляєш із друзями, ходиш на дискотеки, читаєш?
— Ні, читати я не люблю, хіба що лише літературу, яку задають згідно зі шкільною програмою. Та й кудись ходити не надто полюбляю. Мама каже, що я дуже змінилася за останні кілька років і що мене нічого, крім футболу, не цікавить. Я сама бачу, що характером стаю дедалі більше схожою на хлопця (сміється). Мені не цікаві дискотеки, я не люблю носити спідниці, не фарбуюся, як усі мої знайомі та подружки… Вдома кажуть, що я стала більш принциповою: як сказала, так має бути.
– Ось ти вже кілька разів побувала за кордоном. Чи знайшла там собі друзів, завела знайомства з дівчатами з інших команд?
— Переважно в нас на це не вистачає часу, позаяк відпочиваємо від ігор, переїздів, тож тренуємося чи кілька годин гуляємо містом. Але, наприклад, у Польщі нас розселили по сім’ях місцевих дівчат-футболісток. Ось  із ними підтримуємо зв’язки, листуємось у «Контакті», інколи зідзвонюємося.
— Ти згадувала недівочі риси свого характеру. Як реагують хлопці, коли дізнаються, що ти — футболістка, та ще й нападник?
— Дивуються, мені інколи аж стає смішно, дивлячись на їхню реакцію. Але вже звикла, та й усі знайомі знають, що я граю у футбол, тому ставляться до цього нормально.
— Насамкінець, скажи, хто з відомих українських футболістів є твоїм кумиром?
— З українських мені наразі не подобається жоден, а із зарубіжних найбільше імпонує техніка гри Фалькао – різні прийоми, дриблінг, фінти тощо.
Іванна КУРИЛЮК-БОГОНІС.

h-sport.if.ua
Переглядів: 1035 | Додав: footsaler | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright Franuk-woman-footsale © 2020
інші мови
Пошук
Календар
«  Березень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Афіша
<
Архів записів
наша кнопа
Друзі сайту
ФК Футбол Івано-Франківщини border= Ураган Ів-Фр border= Західний кур ФК Жайвір Шпола ЖФК АМФУ futsal.sport.ua Олімп ЖФК"Атекс" сайт фанів футбольного клубу Гуцульщина Косів Женский футбольный клуб Жилстрой-1
Конструктор сайтів - uCoz